У кожної людини є право – любити іншого, або не любити, поважати, або не поважати … Але ні у кого немає права бити людину по обличчю – нехай навіть просто словесно. Булінг (від англ. bully – насильник). Погодьтеся, страшно звучить? Але справа навіть не в звучанні, а в тому, що це явище оточує нас всюди і найстрашніше – те, що воно несе за собою надзвичайно негативні наслідки. Причин — безліч, а жертвою може стати кожен, хто не вписався у рамки того чи іншого колективу. Отже, булінг – це здійснення тривалого фізичного або психологічного насилля, яке не має характеру самозахисту, з боку одного індивіда або цілої групи щодо іншого індивіда, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском та є гострою проблемою сучасності. 8 із 10 українських дітей стикаються із булінгом. 48% із тих, кого цькують – мовчать про це, а 22% – вважають це нормою. Найбільш розповсюдженим є психологічний і фізичний булінг. Проте, як наслідок поширення ролі комунікаційних технологій: телефонного зв’язку, інтернету та соціальних мереж з’являється новий вид цькування – кібербулінг. Це не просто пустощі або грубість. Це особлива форма взаємин між дітьми, що за відсутності реагування може перерости в насильство. Тому надзвичайно важливим є небайдужість батьків до своєї дитини і постійне відстежування ситуації, настрою і стану дитини. Пам’ятайте, якщо помітили, що: *у дитини немає друзів; *дитина боїться іти до школи; *має низьку самооцінку; *у дитини з’являються зіпсовані речі; *дитина сама наносить собі ушкодження; *сумна після спілкування у соціальних мережах та ін. – поговоріть із дитиною, вислухайте та допоможіть вирішити проблемну ситуацію.